Автор – Джулія Волкман
Оригінал статті тут: https://www.maitrilearning.com/pages/learning-center
Письмо та розуміння прочитаного – це два показники, за якими учнів державних шкіл регулярно оцінюють у сучасній культурі, одержимій тестами. Державні школи намагаються нав’язати чужорідні програми читання в програму дитячого садка. Серед таких методик: читання послідовно за вихователем і написання власних історій. На наших конференціях ми обговорюємо інші програми, щоб «доповнити» наші основні матеріали, наприклад «Почерк без сліз». Деякі посібники Монтессорі визнають такі методики. Інші борються з ними. Дехто ще не визначився.
Головне питання: чи задовольняємо ми всі потреби мовного розвитку дитини в програмі Монтессорі 3–6? Коли ви спостерігаєте (за умови, що ви ДІЙСНО спостерігаєте), чи бачите ви наступне?
- Діти із задоволенням розігрують та реалізують аспекти практичного життя
- Розмова ввічлива та радісна
- Чистий, мольберт і дошка
- Діти обводять пальцями геометричні фігури предметів кабінету
- Діти грають у «Шпигуна» та інші звукові ігри
- Рухомий алфавіт, слова, фрази та історії, які діти хочуть написати (без карток із зображеннями)
- Робота з металевими рамками вкладками
- Етикетки, написані дітьми для об’єктів, які оточують їх у класі
- Шаради або інші методики гри зі словом
- Персоналізовані мовні матеріали, створені дітьми (картинки, намальовані власноруч; самостійно складені речення, зібрані у формі роботи «формування речення з окремих слів»
Цей короткий список, лише початок. Є багато інших помітних явищ, які вказують на розвиток мовлення дитини. Нажаль, багато хто пропускає ці основні ключові елементи. Такий висновок я зробила після деяких спостережень та аналізу різних показників.
Є багато причин, чому ці та інші вправи важливі. Я хочу розглянути лише три основних пункти.
Усна комунікація
До нас приходять діти із різноманітним власним досвідом. Дехто має величезний досвід і словниковий запас. У декого він більш обмежений, і їхнє розуміння основних слів тільки формується. Ми повинні зустрітися з дитиною на тому етапі, якому вона знаходиться, й адаптувати наш підхід до її потреб та інтересів. Ми повинні зрозуміти, які слова потрібні дитині, а потім навчати їх безпосередньо за допомогою триетапного уроку і опосередковано через наш діалог. Звичайно, ми повинні дати дітям можливість ВИКОРИСТОВУВАТИ слова, які вони вивчають. (Наприклад, у повсякденних розмовах; обговоренні погоди, майбутніх подій; розповідях історій; читанні книг; декламуванні віршів; співі пісень; грі в командні ігри.)
Чому дитина хоче використовувати свої нові слова? У більшості дітей є якийсь внутрішній потяг говорити, але є діти, яким слова не приходять так вільно. Для вживання нових слів у дітей має бути мотив, причина для спілкування та відчуття емоційної безпеки, щоб спробувати. На цьому етапі вступають у гру відносини.
Моделювання та взаємовідносини: дослідження показують, що ми вчимося, беручи участь у досвіді один одного. У нейронауці є таке поняття як дзеркальні нейрони. Ось як вони працюють: коли я спостерігаю, як хтось позіхає, загоряється та частина мого мозку, яка активна, коли я позіхаю. Тож я сприймаю ваше позіхання як власне. Я безпосередньо беру участь у вашому досвіді. Ось чому наша змодельована поведінка є такою важливою для позитивного розвитку дитини. Їхній розум використовує ті самі частини мозку, що й наш. Якщо ми примхливі, розсіяні та віддалені, діти будуть це копіювати. Так працюють нейрони.
На щастя, ми маємо вибір. Якщо ваш темперамент трохи нестриманий, ви можете попрацювати над його приборканням. Для початку спробуйте сидіти і спостерігати… навчіться спостерігати, не втручаючись. Найкращим партнером може стати музика. Вона тренує слух і торкається серця. Можливо музика допоможе проявити ніжну турботу тоді коли це необхідно. Тоді виникає емоційний зв’язок між нами та музикою, між нами та дітьми. «Ми відчуваємо, тому ми вчимося».
Отже, для багатого мовного досвіду дітям потрібні: прямі інструкції щодо лексики (знання), можливість і причина використовувати свій словниковий запас (практика), а також соціальні зв’язки, які спонукають їх і дозволяють почуватися в безпеці (мотивація/емоційна залученість).
Письмо: Психологічна підготовка
Під час свого навчання я дізналася перелік психологічних передумов писемного мовлення. Для мене було незвично усвідомлювати, що писання це розумова дія, адже я завжди вважала його м’язовою активністю. Саме тому сьогодні всі провідні експерти з питань у навчання та нейронаук мають дипломи психолога; адже мозок та м’язи тісно пов’язані. Так само вважала й Марія Монтессорі.
Перш ніж навчитися писати, дитині потрібні:
- структуроване мислення (щоб вона могла висловити свої думки);
- знання слів для створення повних речень;
- знання звуків;
- вміння розпізнавати звуки в словах;
- вміння розпізнавати символи, що відповідають різним звукам;
- впевненість у собі;
- бажання писати.
Останні два пункти мої улюблені. Вони повністю відкривають нам правду. Якщо дитина не вірить у свої здібності, вона не ризикне навіть спробувати. Якщо дитина не зацікавлена, вона не буде писати. Ми повинні дати дітям не лише необмежені можливості переконатися у своїх власних здібностях, а й завдання, яке стимулює їхні внутрішній поклик.
Іноді мені здається, що дітям було б краще, якби я зв’язала собі руки за спиною й заклеїла рот липкою стрічкою. У прагненні «допомогти», ми постійно заважаємо й позбавляємо дітей можливості дослідити свій потенціал.
Злитися з меблями: дозвольте мені дещо пояснити. Я не спонукаю заплющувати очі на дітей, які потребують допомоги. Я говорю про завмирання та спостереження. Ми втручаємось і допомагаємо лише найменшою мірою, а потім відступаємо, щоб дати дитині зробити якомога більше. Наприклад, дитина показує свій розв’язаний черевик ми на мить тримаємо отвір для шнурка. Говоримо: «Тепер спробуй ти». Ми заохочуємо, але не вихваляємо. Коли дитина зашнурувала черевик можна сказати щось накшталт: «Кожному інколи потрібна невелика допомога» або «В тебе починає виходити. Я пам’ятаю, коли ти не міг це зробити, а тепер можеш,” або «Ти справився».
Отже, щоб розум дитини міг писати, дитина має знати про структуру, звуки та компоненти нашої мови (знання), засвідчити, що вона здатна/має впевненість у собі (практика), а також бажання писати (мотивація/емоційна залученість).
Розуміння прочитаного
Розуміння прочитаного означає внутрішнє, глибоке розуміння тексту. Це найвищий рівень читання. Але чи допомагає наша програма дітям досягти цього розуміння? Відповідь… ТАК! Але лише, коли ми змоделюємо всі кроки, а потім дамо дитині свободу висловлення своїх думок.
Що я маю на увазі? Ми починаємо програму для читання з фонетичного ящика з предметами. Така діяльність фактично перевіряє чи розуміють діти окремі слова, оскільки вони повинні зіставити зображення (концепцію) зі словом (текст). Потім ми роздаємо дітям листочки, написані від руки на початку презентації, щоб вони могли створити власну книгу перших слів (індивідуалізуємо завдання). Діяльність на позначення предметів оточення подібна: працюйте з окремими словами, демонструйте значення, пов’язуючи текст із реальним об’єктом, прикрашайте листочки, щоб додати до словника дитини.
За допомогою слів-загадок і папок із фонограмами ми в діалозі з дитиною створюємо приклади кожного слова у фразі чи реченні, яке пояснює його значення. Щоби продемонструвати вивчене, ми граємо в диктант, у такий спосіб дитина може створити власний список засвоєних слів.
Безпосередньо перед аналізом речень ми починаємо розбирати фрази та інтенсивніше працювати над функцією кожного слова. Діти розрізають фрази та речення, а потім складають їх, граючись із порядком слів. Потім вони зберігають листочки, вклеюють їх у зошит або роблять книгу.
У всіх цих видах діяльності з розуміння прочитаного присутнє безпосереднє розуміння словникового запасу (знання), можливість уміло орудувати компонентами мови та працювати з ними (практика), а також особистий зв’язок із текстом (мотивація/емоційна залученість).
Здається, я бачу закономірність! Ви помітили, що це триетапний урок?
- Знання (Це є…)
- Практика (Покажи мені…)
- Мотивація/емоційний зв’язок (Що це… Чому це мені це важливо?)
Підхід Монтессорі до мови простий і елегантний. Проте ми продовжуємо шукати деінде, замість того, щоб заглибитись у відоме.
Щоразу, коли ми вводимо новий матеріал/програму, ми ускладнюємо свою роботу. З’являється надбудова, яку нам потрібно освоїти, зберегти й полюбити. Я думаю, у нашому житті вистачає навантаження та зобов’язань. Перш ніж розглядати впровадження нових програм, давайте зупинимось і поспостерігаємо. Можливо, найм’якшим, найприємнішим і найефективнішим шляхом буде розслаблення й занурення в красу того, що ми вже знаємо. Якщо ми полюбимо ці прості речі, діти полюблять їх також.
Джулія Волкман — мати підлітка та 5-річної дитини, Монтессорі-наставник у міській державній Монтессорі-школі, кандидат магістра психології в Гарвардському університеті, член консультативної групи Annenberg Foundation’s Mind, Brain, & Education безкоштовний онлайн-курс (www.learner.org); і засновник Maitri Learning (www.maitrilearning.com).
