Будь-яка освітня програма містить розділ «Патріотичне виховання», концептуальні засади та чіткі рекомендації щодо впровадження, практичної реалізації. Звісно ж, педагоги дбають про те, щоб на заходах діти були у вишиванках, знали, що означають символи нашої держави та вивчили бодай перший куплет гімну…
Результат: програма національно-патріотичного виховання виконана, фото для звітності зроблені. Так схема працювала з року в рік. Але чи достатньо було цього? Вважаємо, що ні. Тоді виникає питання про те, як змінити інерційний рух у цьому напрямку.
Для початку звернімося до сайту МОН, а саме до розділу «Національно-патріотичне виховання».
Натрапляємо на вкрай важливі слова:
«…формування в молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського й конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави…».
Постає питання: наскільки якісно ми як педагоги доносимо до дітей ці надважливі речі та в який спосіб?
Беремо за орієнтири сформульовані МОН завдання, які конкретизують мету національно-патріотичного виховання.
• Утвердження в свідомості й почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України.
Найкращим вирішенням цього завдання мають стати активні, цікаві заходи та безпосередня участь дітей у них. Залучаємо всі сенсорні відчуття й заглиблюємося в історію та культуру нашої країни. Ми маємо стати справжніми археологами, щоб дізнатися таємниці Трипілля; кухарями, аби відчути усі тонкощі смаку українського борщу, галушок або вареників; музикантами, щоб уловити неповторні мотиви української музики…
Звісно, педагог не завжди може все пояснити сам. Тут потрібні справжні професіонали, які стануть провідниками, захоплять розповідями та зацікавлять дітей. Увесь процес пізнання і заглиблення у будь-яку тему має бути цікавим, зрозумілим та дати в результаті унікальний досвід, тоді з’явиться повага до нашої культури та чіткі переконання.
• Виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки.
Показати дітям синьо-жовту книжечку зі складним словом, погодьтеся, буде недостатньо. А якщо розглянути Конституцію під іншим кутом? На конкретних прикладах й обігруванні ситуацій. На допомогу прийдуть сюжетно-рольові ігри, де якраз можна пропрацювати певні ситуації та наслідки вчинків, допомогти усвідомити обов’язки, ознайомити з правами й показати механізми їх захисту. А як щодо екскурсії або цікавої презентації про місце, де ухвалюють закони, або створення власної книги законів у класі?
Державна символіка. Як 2*2 всі знають про синьо-жовтий стяг та тризуб. А скільки всього передувало тому, щоб ці символи з’явилися? Скільки існувало варіантів, перш ніж конституційно були закріплені саме ці герб, прапор і гімн! Повертаємося до першого завдання, ми вже знаємо, що робити!
• Підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя;- усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю.
Надзвичайно важливе завдання, особливо зараз. Найкращим вирішенням стануть бесіди з військовими, це можуть бути публічні особи, рідні дітей, з якими ви працюєте.
Конкретний приклад, справжні історії, можливість поставити питання гостю – саме це й формує усвідомлення того, що військовий – це професія небезпечна й почесна. Захисники й захисниці – це Люди, які, ризикуючи своїм життям, боронять країну і її громадян.
• Сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення… спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів.
Монтессорі-виховання якнайкраще допомагає вирішити це завдання. Ми завжди наголошуємо на тому, що дитина – це особистість, яка обов’язково має бути учасником будь-яких процесів, щоб з раннього віку вчитися брати на себе відповідальність, розуміти свої обов’язки та відчувати себе значимою та рівною в суспільстві. Проєктна діяльність, де можна проявити себе в команді, стати лідером, виконувати завдання та вирішувати конфлікти.
Уявіть, що клас – це маленька держава. Те, на яких принципах будуються відносини в цій державі, дуже важливо.
Взаємоповага, емпатія, дружба, уміння домовлятися тощо – це саме ті важливі початкові аспекти демократичного суспільства. Якщо навчитися дотримуватися їх тут, то в глобальному плані буде легше.
• Формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;- утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства.
Різні народи, культури, традиції. Усі унікальні та неповторні. Ми не можемо просто посадити дітей і прочитати їм перелік стереотипів на кшталт: Італія – це паста, Франція – це про смішний звук «р» тощо, бо ми самі є заручниками банального уявлення про нашу культуру (червоні шаровари, сало, верба й калина).
Якщо ми хочемо стати толерантним суспільством, нам треба вийти за межі першого посилання на Вікіпедію, пройнятися цим різноманіттям культур, зрозуміти та захопитися. Доречними стануть заходи на кшталт Днів Європи, де діти зможуть познайомитися з представниками різних народів, приготувати національні страви, почути мови, пізнати звичаї, знайти відмінності та схожі ознаки з нашою культурою.
Гра, інтерактив, пошукова діяльність та активне залучення до процесу зроблять пізнання невимушеним, захопливим та дійсно дадуть бажаний результат.
• Культивування кращих рис української ментальності, працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;- формування мовленнєвої культури.
Звісно, не Шевченком єдиним. Наша історія, культура та сьогодення рясніють неймовірними прикладами цікавих особистостей, які вплинули на наше суспільство, а іноді й на світ.
Чому б не познайомити дітей із цими постатями, адже не кожен знає, чому вулиця, на який вони живуть, носить саме це ім’я. Правильно поставлене питання активізує інтерес, а правильна реалізація формують знання й досвід.
Іноді ножиці, клей та декілька роздруківок на тему роблять неймовірні речі – дитина візуалізує почуту інформацію та може її передати іншим. І от ми вже знаємо про Леонтовича і його всесвітньо відомого «Щедрика», чому пісню «Ой у лузі…» співають у всьому світі, або чому дівчинка Даринка обрізала своє волосся, яке відрощувала з народження.
Патріотичне виховання не може бути для галочки, заради фото в штучних вінках та червоних шароварах або залишитися на папері. Наразі ми можемо аналізувати помилки та виправляти їх.
Нинішні діти розбудовуватимуть майбутнє України. І що вони візьмуть у це майбутнє, залежить великою мірою від нас.
