Адаптація до садка: допомога дитині і батькам

«Робочою моделлю для успішної адаптації дитини до садка – є модель взаємодії вихователь – батьки-середовище-дитина.

Сама така модель поступово знайомить батьків та дітей із новими можливостями, допомагає увійти обом, і мамі, і дитині у новий соціальний статус.

Адаптація можлива тоді, коли є довіра батьків до простору, у який потрапляє дитина. Дитина поступово відкриває для себе нові можливості, а батьки – новий досвід.

Які ритуали варто вводити на початку адаптації?

• Ритуали класу: привітання, режим дня, цикли роботи в класі.
• Оволодіння навичками самообслуговуючої праці: дитина, знаючи, де вона може налити собі води, де зможе сходити в туалет та вміючи самостійно помити руки, робить її незалежною в просторі, а це означає, що в неї звільняється багато ресурсу для розвитку.
• Ритуали прощання з батьками.
• Ритуали привітання в класі та початок дня.
• Знайомство дітей та презентація правил групи.

Адаптація відбувається поступово: ми розширюємо час перебування дитини в садку, крок за кроком. Це природний і важливий процес.

Можливими ознаками нетипової або важкої адаптації бувають:

• порушення сну вдома та в садку  – прокидання із істерикою; говоріння під час сну (але зважаємо, який стан після прокидання);
• сняться жахіття;
• порушення харчової поведінки (нудота та блювання);
• поява енурезу та енкопрезу, якщо раніше були відсутні такі випадки;
• поява заїкання;

Якщо дитина боїться звуків сирени чи вибухів, то можна допомогти їй упоратися зі страхом за таким алгоритом:

КРОК 1. НОРМАЛІЗАЦІЯ – дорослий фіксує й пояснює дитині ситуацію. «Я бачу, що ти боїшся. Так, це дуже гучний і неприємний звук, що насправді лякає. Але коли ми чуємо сирену – це значить, що наші ЗСУ зафіксували загрозу й зараз її знешкоджують. Цей звук сповіщає, що про нашу безпеку дбають. І нам потрібно подбати про себе, тому ми йдемо в безпечне місце.»

КРОК 2. ПІДТРИМКА – важливо дати дитині сигнал про підтримку, а потім запропонувати дію. «Я буду з тобою весь час. Хочеш, я візьму тебе на руки/обійму, а ти візьмеш свою іграшку?»

КРОК 3. ЗАВЕРШЕННЯ – після того, як загроза минула, варто обов’язково про це дитині сказати. «Усе минулося. Ми в безпеці. Дякую за твою сміливість, міцність. Ми чули так багато гучних звуків (їх можна назвати), але ми впорались».

Навіть коли небезпека минула, тіло й далі може тримати напругу. Допомогти дитині можна через прості тілесні та аудіальні практики. Аудіальні:

• Співати пісні разом (голос створює відчуття безпеки).
• Слухати аудіоказку або читати казку в голос.
• Помасажувати вуха (аудіальний канал можна розслабити через дотик) та простукати зону за вухами.
• Застосувати дихальні практики з гучним видихом (можна робити видих з відкритим ротом).
• Пограти в слоника, який обмахується вухами (долоні відкривають-закривають вуха).
• Робити гучний видих з відкритим ротом (через подих тіло «випускає» напругу).
• Викликати позіхання: проводимо пальцями від козелка вуха до щелепного суглоба і пропонуємо дитині позіхати.
• Смоктати льодяник, сухофрукт або жувати жувальну цукерку чи гумку.
• Якщо дозволяють обставини, пускати мильні бульбашки, щоб стимулювати потужний видих.

Тілесні практики:

• Розтерти вуха і уявити, що з них «висипається» все зайве, що заважає.
• Собака, який струшує воду — уявити себе собакою, що тільки вийшов із води й активно струшує з себе напругу.
• Гра «Посудомийна машина». Діти стають у дві колони навпроти один одного. Той, хто із дітей буде заходити у посудомийну машину, повідомляє, який він посуд: чи то пательня після смаження, чи то ваза від квітів. Ведучий запитує ступінь забруднення цього посуду: сильно, не дуже, дуже-дуже брудне. Від цієї відповіді залежить, наскільки інтенсивно інші діти будуть «вичищати» цей посуд. Потім дитина заходить у посудомийну машинку, і всі учасники, торкаючись тієї інтенсивності, якої попросила дитина, до закритих частин її тіла та оминаючи геніталії, обличчя, сідниці, вичищають цей посуд.
• «Ліпка». Розминати тіло, як тісто, чи пластилін.
• «Орангутан» — стукати по грудях із криком «ЯЯЯЯЯ!», як мавпа.
• «Різні доторки» — торкатися один одного: «як зайчик», «як змія», «як лисиця хвостиком».
• «Сніговик» — напружити все тіло, наче воно замерзло. Потім «гріємо сонечком» — сніговик тане, тіло розслабляється.
• Малювати на спині різні букви чи прості форми, а дитина має вгадати, що це.
• Попросіть дітей уявити, що хтось із них вітер, а хтось – пір’їнка. Вітер дує на пір’їнку, яка кружляє, а потім діти міняються ролями. Залежно від сили дмухання має змінюватися сила «кружляння». Це допоможе повернути відчуття значущості середовища та контролю, активно видихнути і звільнитись від напруження.
• Тілесна та релаксаційна практика «Квітка чи дерево».
• Запитайте у дитини, ким вона хоче бути.
  • Торкніться стоп: «У тебе міцне коріння. Воно бере із землі все, що потрібно для життя».
  • Торкніться боків: «У тебе сильний і гнучкий стовбур. Він витримає всі вітри та урагани».
  • Торкніться голівки: «А це твоя крона — красива, ніжна, сильна».

Дитина вчиться відчувати свою силу, гнучкість і опору навіть після стресу.

Висновок:
Адаптація до садка – це непростий процес і для дитини, і для батьків. Ритуали, поступовість та підтримка допомагають малюку відчути себе у новому середовищі безпечніше, а батькам – з довірою приймати цей шлях.

Авторка: Юлія Вінтоняк